https://www.youtube.com/Коновець-Поплавська
Самброс (Хисна) Лариса Іванівна
Горе
1) батько пішов на війну захищати нашу Батьківщину
2) пройшов 1 місяць, одержали похоронку. Батько загинув, захищаючи Білу Церкву 20 липня 1941 року. Почали ходити в школу в перший клас, перша вчителька Фрося Олександрівна. В першій половині місяця вересня зайшли німці. Гребли все, що піднімалося. Скотину всю колгоспну наші догнали до Дніпра в район Верховцева. Розбомбили скот в річці - вода текла як кров до Запоріжжя, що потікало - пливло.
3) До нас прийшов староста села і поліцаї з (нерозб) коло Любимівки і сказав нашій мамі (фамілія поліцая Крошенко, десь років 20-22, у німецькій формі) - даю три дні, щоб твого духу тут не було. Так сказав мамі. Мама в сльози, та де я дінусь з малими дітьми, а він - нехай твої брати партєйні заботяться за тебе. А мамині брати і правда: старший Гаркуша Іван Іванович 1893 г.н. - партійний, Гаркуша Григорій Іванович, 1900 г.н. - партійний, Гаркуша Михайло Іванович, військовий 1914 р.н., політрук. Ці живі повернулися, ну трохи прикалічені, а Гаркуша Василь Іванович 1916 р.н. загинув, згорів у танкові, захищаючи Київ. Усі сімейні. Та знайшлися добрі люди приютили, хоч і тісно було, але прийняли нас як рідних. Був у нашому селі "підосланий" староста села Лишин Олександр Іванович, хоч і куркульского роду, сімейний, і допомагав ти сім'ям, які одержували похоронки. Під час німецької влади будували нову хату і в 1943 році хотіли на зиму переїжджати, але німці силою заставляли виїздити до Німеччини. Ми вола і корову запрягли у гарбу, узяли дещо і поїхали до Йосипа става. Мама сказала нікуди не поїдемо і через греблю повернулись в своє село. Бої йшли вже на Орлику і Любимовці. Німці квачами підряд палили хати (були всі вкриті соломою). Пересиділи 5 суток, коли вже танки пішли в сторону шляху, де тепер млин і олійниця, тоді ми поїхали степом в с. Братське. десь через тиждень повернулися у батьківську хату, і в ній була солдатська кухня і перев'язочний пункт. Спали солдати на соломі, відпочили і пішки в госпіталь (хто зможе) в Дан...евку.
З села Перше Травня через наше село летіли снаряди, і катюші теж стріляли в сторону Високого. Двокрилий літак ніччю розбився у колгоспному садку метрів 20 від хати. Одну бомбу скинули коло ставка Братського, а другу над нашим кладовищем. Казали, що через сильний туман не знав, де подітися, а надо було кидати бомбу. Один пілот днів 10 і помер, а другий ждав, поки його село звільнять від фашистів в нашім селі.
Кругом була велика розруха, а мама ще коли війна була, батькове прохання виконала. Влітку у 1944 році - ловила рої, у кого були вулики і так зробила пасіку 60 сімей. Робила пасічником, ми їй допомагали. медогонку нам дали, мед здавали, возили в .... дерев'яних (це пів-діжки). була пасічником до 1947 року, а весною здала Федорові , а маму поставили бригадиром городів і садів. Село наше було все в садках. Мій батько до війни робив пасічником. З Пилипенко Миколою зробили питомник за дорученням колгоспу. Там, де зараз водобуд. Приблизно 25 га садів було до того, як Горбачову помішали 10 ..... Але для нас лишилася пам'ятка. Усе було обсаджене саджанцями акації, якого уже ніхто не виведе. Мамка з нами жила з удівцем і його дочкою сім років, а в 1949 році мама занедужала і померла.
Лишилися ми троє дітей - сестричка 9 років, двойняшки братик і я по 15 років. Старший брат пішов у армію і лишив жінку у нас з шестимісячним сином. Ми жили мирно. Вітчим 40 днів не відбув по мамі і пішов у прийми до другої, ще й узяв покрав у нас, що йому потрібно було. Батька нашого увесь плотницький інструмент. Навіть ступу ніччю украв. І узяв з господарства 5 частину.
В 1950 році брата відпустили з армії, і він був для нас як опікун. Жили мирно в нашім горі. А вже в 1951 році він поїхав у Кривий Ріг. І сина Івана назвав так, як нашого батька Хисний Іван, і вже не Савович, а Володимирович. Мій брат двойняшка поступив у ремісниче в Дніпродзержинське на слюсаря КІП. Я лишилася в колгоспі з сестрою. Сестричка закінчила 10 класів і поїхала в город Дніпропетровськ. В 1953 році вийшла заміж. Виховали дочку Ліду, син Юрій 1961 р.н., син Володя 1968 року. Юра з 8 класу поступив у МСУ (Мінське суворовське училище) 2 роки, потім СВВНСУ (Симферопольське вище воєнне строительне училище) 4 роки. Потім Казахстан, Кзил-Ординська, м. Аральськ -7. Я туда їздила в 198.. році. Служив-робив в секретних військах, був в Афганістані, а в 199.. перевод взяв в Україну в Феодосію. Там робив при штабі до пенсії. зараз живе в жінчіній хаті, має сина, дочку і онучку. Мене не забувають, приїздять 2-3 рази на рік. Зараз я уже ... роки як овдовіла. Живу сама. Поруч живе дочка Ліда, зять Павлік, онуки Коля і Віта та правнуки Ваня та Кирюша. Живемо дружно, мають своє господарство, бджоли теж, так пішло по спадку. Я робила 12 років телятницею, а ..4 роки пасічником. зараз маю 6 сімей. Син, що в Дніпрі, одружений. Їзде часто з дружиною і моєю онучкою. Дай Бог усим дітям, як у мене.
Під час війни, як вигнали німецьких собак, ходили до школи, а влітку трудилися у колгоспі поруч з дорослими. Під час прополки - пололи, в в жнива вдень колоски збирали, а вночі загрібали за гарбами, які перевозили снопи до молотарки, а деколи і віяли на ручних віялках. Я вважаюсь учасником війни, робочий стаж 40 років непереривного стажу. Маю трудову нагороду - медаль "За трудову доблесть", підписано Андроповим.
Старість-не радість, ну я рада тим, що мої діти продовжують мою вдачу. Мають добросовісний труд.
Прошу пробачення, трохи літери плигали, як писала!!!
Нелегке, переживши сирітське життя, ніколи не забудеться.
15/ІХ - 2013 рік Самброс.
З села Перше Травня через наше село летіли снаряди, і катюші теж стріляли в сторону Високого. Двокрилий літак ніччю розбився у колгоспному садку метрів 20 від хати. Одну бомбу скинули коло ставка Братського, а другу над нашим кладовищем. Казали, що через сильний туман не знав, де подітися, а надо було кидати бомбу. Один пілот днів 10 і помер, а другий ждав, поки його село звільнять від фашистів в нашім селі.
Лишилися ми троє дітей - сестричка 9 років, двойняшки братик і я по 15 років. Старший брат пішов у армію і лишив жінку у нас з шестимісячним сином. Ми жили мирно. Вітчим 40 днів не відбув по мамі і пішов у прийми до другої, ще й узяв покрав у нас, що йому потрібно було. Батька нашого увесь плотницький інструмент. Навіть ступу ніччю украв. І узяв з господарства 5 частину.
В 1950 році брата відпустили з армії, і він був для нас як опікун. Жили мирно в нашім горі. А вже в 1951 році він поїхав у Кривий Ріг. І сина Івана назвав так, як нашого батька Хисний Іван, і вже не Савович, а Володимирович. Мій брат двойняшка поступив у ремісниче в Дніпродзержинське на слюсаря КІП. Я лишилася в колгоспі з сестрою. Сестричка закінчила 10 класів і поїхала в город Дніпропетровськ. В 1953 році вийшла заміж. Виховали дочку Ліду, син Юрій 1961 р.н., син Володя 1968 року. Юра з 8 класу поступив у МСУ (Мінське суворовське училище) 2 роки, потім СВВНСУ (Симферопольське вище воєнне строительне училище) 4 роки. Потім Казахстан, Кзил-Ординська, м. Аральськ -7. Я туда їздила в 198.. році. Служив-робив в секретних військах, був в Афганістані, а в 199.. перевод взяв в Україну в Феодосію. Там робив при штабі до пенсії. зараз живе в жінчіній хаті, має сина, дочку і онучку. Мене не забувають, приїздять 2-3 рази на рік. Зараз я уже ... роки як овдовіла. Живу сама. Поруч живе дочка Ліда, зять Павлік, онуки Коля і Віта та правнуки Ваня та Кирюша. Живемо дружно, мають своє господарство, бджоли теж, так пішло по спадку. Я робила 12 років телятницею, а ..4 роки пасічником. зараз маю 6 сімей. Син, що в Дніпрі, одружений. Їзде часто з дружиною і моєю онучкою. Дай Бог усим дітям, як у мене.
Під час війни, як вигнали німецьких собак, ходили до школи, а влітку трудилися у колгоспі поруч з дорослими. Під час прополки - пололи, в в жнива вдень колоски збирали, а вночі загрібали за гарбами, які перевозили снопи до молотарки, а деколи і віяли на ручних віялках. Я вважаюсь учасником війни, робочий стаж 40 років непереривного стажу. Маю трудову нагороду - медаль "За трудову доблесть", підписано Андроповим.
Старість-не радість, ну я рада тим, що мої діти продовжують мою вдачу. Мають добросовісний труд.
Прошу пробачення, трохи літери плигали, як писала!!!
Нелегке, переживши сирітське життя, ніколи не забудеться.
15/ІХ - 2013 рік Самброс.
Немає коментарів:
Дописати коментар