Спогади Явтушенко І.П. та ін.

Явтушенко Іван Панасович

Народився 2 лютого 1914 року у с. Василівка.

Про те, що почалася війна дізнався 22 червня 1941 року, коли їхали на збори до Софіївки. Нас, спеціалістів: агрономів, комбайнерів, бригадирів - збирали перед початком жнив, проводили з нами інструктаж. Доїхали ми до колгоспу "Ленінський шлях", а їхали кіньми. Коли на зустріч біжить Федоряка П. і говорить, що почалася війна. Бомбили Київ. Ми всі повернулися додому. Почалися жнива. Всі не могли уявити, що війна так довго затягнеться. Потім був наказ евакуювати техніку (комбайни, трактори).
МТС Софіївки. Поїхали до переправи Дзвонецької в Солонянському районі.  Там було багато тракторів, комбайнів, а людей, солдат ще більше, тому що наші війська відступали.Нам заборонили тут переправляти техніку, дозволили переправляти тільки людей. Нас направили в Запорізьку область на острів Хортиця. Там я зустрівся зі Стец С.М. В увечері тільки ми переправились. А зранку почали німецькі літаки бомбити переправу. Техніку Софіївки ми здали в МТС Донецької області (називалась вона Сталінська. Там була сталінська МТС м. Сталіно). Там я був 1,5 місяці і звідти був призваний в діючу армію. Спочатку піхотинець-зв'язківець, потім командир радіостанції.
Перший бій прийняв у Ростовській області, село Большое-крепкое. Коли звільнили Ростов і дійшли до Таганрогу, 1941 рік це був. Перший раз мене поранило на Донбасі. Лежав у госпіталі. Після госпіталю попав у першу гвардійську повітряно-десантну бригаду Першого Українського фронту. Був командиром цієї бригади. Нас закидали за лінію фронту - десантниками для знищення фашистів. Ми передавали по рації потрібну інформацію. Воював і на Курській дузі, Угорщині, Білорусі, Чехословаччині. Закінчив війну у Празі. Це була велика радість для нашого солдата. Одні сміялись, танцювали, співали, а деякі плакали, але ці сльози були радості.
Найстрашнішій бій, що мені запам'ятався - в Угорщині на озері Балатон.Скільки було вбито, поранено солдат, як і з нашої сторони, так із німецької. Ця територія декілька разів переходила з рук в руки. Йшли прямо по людських тілах.
Ще запам'яталося під час війни   таке. Це було в м. Калінін, тепер це місто називається Тверь. Нас там тримали як десантників, яких закидали у тил ворога. У 1943 році листопад місяць слухаю я інформаційне повідомлення і чую як диктор говорить: "Радянські солдати звільнили ст. Милорадівку, Водокачку, сад колгоспа ім. Сталіна, с. Братське.Сильні бої ідуть у Титовнику (це район, де зараз знаходиться насосна станція, там Хисний Г. Остапович розводив фруктовы та декоративні дерева, в районі школи.хати палають. Німці знаходяться на колгоспному дворищі.Німці палять колгоспні комори". Ви знаєте, коли я це почув, у мене з'явилися сльози на очах, а серце ніби там, у Василівці. Я після цього написав листа, і через п'ять днів мої рідні його отримали. І я про все дізнався.

(невідомо)

У 1938-1939 р. Гаркуша М.І.. Колісник  М.К. були призвані до армії мол. лейт.,  були в Бесарабії, м. Кагул. У 1940 році забрали сім'ї. (нерозб.)  у сторону Одеси на корабль на Кавказ, Туапсе.
Колісник у Одесі попав у полон. Утік у 1942 році. У степу заночували у снопах. Обморозився, добрався додому о 8 вечора, а вранці  схвачений поліцією. До армії працював головою сільради. У 1942 році розстріляний у Софіївці на території лікарні.

Гробки, млин, де Малоха...ки, в'їжджають на мотоциклах, обози. У ленінському Шляху комендатура біля магазину.
Забирали в Німеччину тим, кому було  15-16 років, де контора колгоспу зганяли. .... Новікова ( Шпунт) переховув. в окопі 3 місяці, тоді німці знайшли.
1942 ... приспущені німецькі війська
1943 - наближається фронт з німецької сторони до кінця нашого села.
Люди 12 ночі гупає 15-й у погріб. Відправ у сторону Братського.
У Панасовича була баня, пральня, червона вода в ставку.
1944 - зустріч з Постним.
1945 солдати перевозити Бабенко,Ващенко, Гринько. Са...




Немає коментарів:

Дописати коментар