Родина Юхима та Килини Пилипенків та Кирила Чорного

 

https://www.youtube.com/Коновець-Поплавська

Потомків Енгельгардт-Василівки розкидано по всьому світу, і приємно, що вони цікавляться свїми коренями. Обізвалася Ангелина Гайер (Пилипенко) з міста Бішкек, столиці Киргизстану і надіслала  нам такі чудові фото, які я публікую з її дозволу, а також історію її  родини.  


Перше фото — у центрі Олександра Пилипенко (Чорна в дівоцтві,  моя прабабуся), ліворуч від неї Килина Пилипенко (не знаю прізвище у дівоцтві) — мати  Петра Пилипенка, який до речі на фото крайній ліворуч стоїть у вушанці (він все життя пропрацював у колгоспі на полях), . Крайній праворуч Юхим Пилипенко, батько Петра Пилипенко. Зліва від Юхима в хустці баба Паша Пилипенко, сестра Петра Пилипенка. Фотографія на тлі будинку, де жили Юхим з ​​Килиною.

Олександра Кирилівна Чорна та її чоловік Петро Юхимович Пилипенко.




Праворуч знизу дід Кирило Чорний, батько Олександри Пилипенко, ліворуч від нього  дочка Кирила Ніна. Зверху чоловік Ніни дядько Роман Манзюк та його син Толік Манзюк, хрещений мого батька. Коли моя родина приїжджали на Україну до Василівки у 70-х та 80-х, вони зупинялися у них удома, у Манзюків, гуляли всім селом. Баба Саня діставала бубон та співала українські пісні.

Іван Юхимович Пилипенко з онуками та дружиною.
підписано село Василівка, Роман Юхимович . Я так розумію це про Романа Манзюка, який з пляшкою праворуч сидить. Інших  не змогла ідентифікувати. Року начебто не написано. Якщо ви когось дізналися, напишіть будь ласка, мені дуже цікаво! Це явно якесь свято у селі було.

Ніна Чорна її чоловік  Роман Манзюк  та син Анатолій


1 травня 1950, другий ряд крайній ліворуч - дід Кирило Чорний,. Третій ряд другий зліва Петро Пилипенко,  далі за ним баба Фрося та баба Мотя Чорні, сестри Олександриі. По центру з бубном — дядько Микола Пилипенко, старший брат моєї бабусі Марії Петрівни Пилипенко, 1921 р.н. .


 ліворуч   Іван Юхимович Пилипенко. Поруч невідомий .

задній план — у чорній хустці Олександра Кирилівна  Чорна, її чоловік, Петро Юхимович  Пилипенко, його мати Килина Пилипенко. внизу справа моя бабуся Марія Пилипенко,  і зліва тітка Катя Пилипенко, сестра Марії

внизу моя бабуся Марія Пилипенко з чоловіком Йоханом Гайєром (познайомилися вони після війни у ​​с.Василівка. Дід приїхав з Уралу в Україну, був у трудармії там у воєнний час. (він виходець з колонії Шилінг на Волзі). Приїхав дід відновлювати Україну після війни у ​​село Василівка, там на танцях у клубі й познайомилися... У бабусі вже був син, мій дядько Іван Пилипенко 1941 року народження, на фото він згори, від першого чоловіка... Бабуся ніколи про першого чоловіка не розповідала, ми його не знаємо. В альбомі є єдина з ним фотографія (ми так думаємо, що це він), але не імені, не прізвища не знаємо, він загинув за невідомих нам обставин, коли німці прийшли в село, можливо, його вбили... 

І поряд із дядьком Іваном — тітка Катя Пилипенко, сестра бабусі.

Після того, як бабуся моя та дід познайомилися, у цей час мій дядько Іван, син бабусі від першого шлюбу, ходив до школи вже у Василівці, яку у 45-му відбудували. він там відходив 3 класи. Потім вони переїхали до Ангарська, потім до Павлодара в Казахстані, там народилася моя тітка Людмила Пилипенко, а потім у Фрунзе до Киргизії на енергопоїзді. Далі вирішили не їхати, їм дуже сподобалося, влаштувалися працювати на ТЕЦ, де й пропрацювали все життя. Мого батька Олександра Пилипенка, бабуся народила в Софіївці, вагітна поїхала туди народжувати  у 1956 році. Вона дуже хотіла, щоб тато народився саме там, в Україні, на її батьківщині.  Народжувала дуже тяжко, ледь народила. Одружилися бабуся з дідом аж у 1958 році у Василівці, коли поїхали туди вчергове у відпустку  (до 90-х вони  щонеліта туди літали) І дід взяв прізвище Пилипенко, бо його дістала комендатура, через те, що він німець доводилося звітувати буквально про кожен крок.  Він завжди боявся, все життя що за ним прийдуть через те, що він німець, в результаті в паспорті він змінив і ім'я Йоханн на Іван, і прізвище взяв бабусине. Так до смерті з цим прізвищем і прожив, навіть з братом через прізвище перестав спілкуватися (його брат хотів щоб у мого батька було прізвище Гайєр, щоб рід Гайєрів продовжився). Бабуся моя була не багатослівна про Україну та війну. Я знаю що коли прийшли німці, вона та її сестра, бігали в поле, і там жили  якийсь час без їжі, ще й у бабусі на руках був мій дядько новонароджений, він у 41 році народився, в серпні.   Бідні наші прадіди та прабабусі, як їм складно довелося, і як складно зараз нашим землякам українцям у цей моторошний час, душа болить!  Я дуже перейнялася історіями про Василівку, поринула з головою у вивчення наших предків, мені хочеться знати ким вони були, звідки бере початок рід і так далі. Я на слух і листи на мрві добре розумію, а ось з вимовою проблеми, у нас тут ніхто на мові не говорить, практики немає. Бабуся звичайно мову знала чудово, це її рідна мова була. Дід не знав російської, він говорив німецькою, бабуся на мові, як то вони один одного розуміли. Російську вивчили вже тут, у Фрунзе. І то бабуся в сім'ї говорила мовою, завдяки їй я знаю українську. 


Немає коментарів:

Дописати коментар